Дорогі волиняни! Шановні ветерани, борці за українську волю та нинішні захисники України! Вже другий рік поспіль разом із європейським співтовариством відзначаємо День пам’яті та примирення й День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
8-ме та 9 травня набули іншого змісту: відкинувши радянські стереотипи й ретельно проаналізувавши кожен рядок власної історії, українці в ці дні вшановують подвиг свого народу, говорять про власний внесок у перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та, разом із тим, засвідчують повагу всім борцям проти гітлерівського режиму.
У Другій світовій війні Україні випала героїчна та водночас трагічна роль. Ми були чи не єдиним народом, котрий не лише долав ворога, а й відстоював власне право на самостійність, борючись із нацистським та радянським режимами, які однаково не визнавали української державності. Як направду європейська країна, Україна змогла відійти від нав’язаних трактувань подій 1939-го – 1941 років й докорінно переосмислила внесок у нинішню Незалежність і ветеранів Червоної армії, і вояків армії УПА. Кожен із них наближував становлення української державності. Об’єктивна оцінка тих подій сьогодні – чинник, котрий об’єднує суспільство й дає сили протистояти сучасним викликам та загрозам. Бо пам’ятаємо – перемагаємо!
У народній пам’яті навічно зостануться ті майже чотири мільйони українців, котрі полягли на фронтах Другої світової. Втрати українського народу боліли, болять і болітимуть у споминах нащадків. Пекельні рани історії не стерти. І символічні маки, як емблеми пам’яті та примирення, скорботи й шани – тому свідчення. Бо то – і квітка, і кривавий слід від кулі на серці народу водночас.
Із кожним роком ветеранів, учасників Другої світової війни та вояків УПА стає все менше. Сивочолі і знесилені ранами минулих боїв, вони як ніхто інший потребують підтримки та опіки, турботи й доброго слова. Вони – приклад жертовності та ратного подвигу. Обов’язок сучасників – шанувати живих та не забувати полеглих.
На превеликий жаль, 70 років по тому історія повторила виток і нині, попри свою миролюбність, українці знову змушені зі зброєю в руках відстоювати незалежність та територіальну цілісність своєї держави. Й знову червоні маки ран стають всенародною трагедією. Ветеранам АТО судилося продовжити справу дідів та прадідів. Як і тоді, розуміння істинності подій – чимало важить й така ж роль консолідації суспільства.
Продовжуючи справу попередніх поколінь у боротьбі за волю, Збройні Сили України довели ворогові, що Українська держава – вільна, незалежна та неподільна. За невеликий проміжок часу вдалося підняти з попелища українське військо й суттєво зміцнити обороноздатність країни. Трансформувалася й українська свідомість, позаяк є розуміння, що без пам’яті не буде перемоги, без осмислення й гідного пошанування минулого не можливе мирне майбутнє. Пам’ятаємо – перемагаємо! У цьому – наша сила!
З повагою голова облдержадміністрації Володимир Гунчик
