Боротьба за незалежність та територіальну цілісність України триває. Багато українців віддано захищають Батьківщину, що є яскравим виявом всенародного героїзму. Нині спостерігаємо неймовірний сплеск патріотичних почуттів і національного піднесення, адже на шальках терезів найдорожче – майбутнє держави та всього українського народу.
Тож про те наскільки важливо виконувати свій громадянський обов’язок в інтерв’ю з учасником антитерористичної операції, військовослужбовцем (51 (14) ОМБ, 128 ОГШБ) Сергієм Фінюком.
Довідково: Сергій Миколайович Фінюк 1988 р. н., житель села Підцир’я, вчитель історії навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-ліцей» імені Євгена Шабліовського № 1 міста Каменя-Каширського.
Засоби масової інформації постійно висвітлюють події, що відбуваються на Сході нашої держави. Скажіть, будь ласка, а як це – побачити ситуацію з середини?
У першу чергу скажу, що постійно слідкую за інформацією про АТО, про своїх побратимів, щоденно здійснюю моніторинг подій, тому що не можу залишити це без уваги. Я був мобілізований у рамках першої хвилі мобілізації 11 квітня 2014 року. Може це знаково, але й строкову службу розпочав також 11 квітня. Слід сказати те, що потрапивши на Схід, важко довелося, адже достеменно не розуміли що відбувається. Необхідно було дуже швидко пригадувати, вчитися та опановувати військові знання і техніку. Страшно помилятися, адже кожна помилка часто коштувала здоров’я і життя. Інколи звичайна поїздка за водою закінчувалася трагічно. Витримати напругу війни – складно. Але все переосмислювалося, поступово адаптувались до обстановки, допомагали волонтери, небайдужі люди. Спасибі їм!
Які відчуття, коли усвідомлюєш, що йдеш на війну?
Навіть вже перебуваючи на Сході, усвідомлення того, що це війна прийшло пізніше. Коли почала застосовуватись важка артилерія, з’явилися перші звістки про загибель наших бійців, ми зрозуміли: «дитячий садочок» закінчився. У силу своєї професії я багато читав і про війну в Афганістані, про військові конфлікти в інших країнах, а тому дещо прогнозував. Це все серйозно.
Питання особистого характеру: як на Ваше рішення захищати Україну відреагували рідні?
Я поставив собі ціль, щоб мої рідні не знали, що я на Сході. Тому сказав їм, що охороняю державний кордон зовсім в іншій області. Навіть телефонував до своїх тоді, коли не звучали постріли. Та прийшовши в так звану відпустку, рідні все ж таки дізналися. Однак, чудово розуміли те, що я служив в армії і захищати свою державу – це є мій першочерговий обов’язок громадянина. Я дякую їм за підтримку та розуміння.
Як на війні змінюється людина, її погляди, переконання, життєві цінності?
Щодо мене, то мої переконання кардинально не змінилися. Однак, я розставив свої життєві пріоритети, усвідомивши цінність здоров’я та життя, а все решта – сприймаю флегматично.
Що підіймає бойовий дух?
Потрібно, щоб кожен усвідомив, що захист держави – це не робота і не послуга, а обов’язок, який треба виконати. Тим паче, що престиж армії нині – на досить високому рівні. Якщо людина, чоловік або ж жінка, має внутрішнє бажання, фізичну підготовку, то чому б не служити у війську?! Там треба різні спеціальності. Адже фронт і тил мають працювати в унісон.
Які Ваші плани на майбутнє?
Я працюю в школі, тому плани на майбутнє будую саме тут. Професія вже давно перейшла в діагноз. Вчитель – моє покликання, тим паче, що в мене прекрасний колектив і, як кажуть, я знайшов свою зону комфорту.
Що хотіли б побажати краянам?
Хотів побажати кожному не забувати хто ми, якого роду, а також пам’ятати тих, хто потом і кров’ю відвойовував та нині відвойовує незалежність нашої держави, її майбутнє. Миру всім, добра, мудрості та віри в краще.
Розмову вела Наталія Шуйчик
