Українці! Українки!
Цього дня 32 роки тому була ухвалена Декларація про державний суверенітет України. Це був перший документ такого рівня після багатьох років, який утвердив право нашого народу жити самостійно. Самостійно й демократично. Конкретні пункти Декларації відображали реалії того часу й надії, які панували в нашому суспільстві. 32 роки по тому, після восьми років війни на Донбасі і в 143-й день повномасштабної війни проти Росії може здаватися, що текст Декларації міг би бути іншим, зокрема з безпекового погляду. Але на той час і цей текст був революційним. Декларація відновила традицію українського державотворення, і саме на її основі згодом був ухвалений Акт проголошення незалежності України. І сьогодні, коли наш народ воює за незалежність, ми – у своєму праві в усіх сенсах цього слова – історично, політично, культурно і, що дуже важливо – юридично. Зокрема й на цьому базується впевненість нашого народу в перемозі.
Україна вистояла під жорстокими ударами Росії. Нам вже вдалося звільнити частину території, яка була окупована після 24 лютого. Поступово звільнимо й інші райони нашої держави, які зараз під окупантами. Ми змогли в час такої війни здобути статус кандидата на вступ у Європейський Союз. Зберегли стійкість державних інституцій. Перебудували енергетичну систему для роботи в енергомережі європейського континенту. Перенаправили всі логістичні процеси в державі – військові та економічні. А головне, зберігаємо внутрішню єдність, подолавши конфлікти й суперечності, які заважали в минулому.
Ми всі маємо пам'ятати ціну помилок і розбрату, які ускладнили для попередніх поколінь шлях до тих результатів, які є сьогодні. Маємо пам'ятати, скільки всього довелося пережити нашому народу, поки стало можливим відновити суверенітет і незалежність України. Але наш час додав до всього, чому вчить пройдений шлях, ще одну річ. Дуже важливу. Цього не було раніше. Ніколи в минулому стільки, як зараз, не залежало від здатності українців бути дуже обережними й обачними в інформаційному полі. Навіть сьогоднішній день показав, наскільки важливо, щоб ми дбали про Україну й одне одного у тому, що ми говоримо і як переживаємо цей час. Скільки людей сьогодні налякав фейк про масований російський ракетний удар по Україні? Після всього, що відбувалося в попередні тижні. Після Дніпра, Вінниці, Часового Яру... Скільки нервів псується щодня тиражуванням страшилок від російських пропагандистів і посадовців... Скільки проблем українці створюють самі для себе, довіряючи будь-якому анонімному джерелу... Це набуває іноді просто нездорових форм, коли соціальними мережами й сайтами поширюються свідомі «вкиди» з Росії, мета яких тільки одна – доповнити ракетний і артилерійський терор проти нашої держави ще й інформаційним терором.
Тому нам потрібен ще й своєрідний емоційний суверенітет, щоб не залежати від того, що ворог постійно запускає проти нас із вами. Щоб не підігравати інформаційній грі проти України. Щоб мати силу сприймати свідомо будь-яку інформацію, будь-які повідомлення, хоч би від кого вони йшли. І бачити, кому й навіщо вони потрібні та чи потрібні вони саме Україні, чи полегшують вони для нас із вами шлях до перемоги.
Іноді інформаційна зброя може зробити більше, ніж зброя звичайна. Очевидно, що будь-якими ракетами й артилерією Росії не вдасться зламати нашу єдність і збити нас зі своєї дороги. І так само очевидним має бути й те, що українську єдність не зламати брехнею чи залякуванням, фейками чи теоріями змови.
Ми вистоїмо. Ми переможемо. Відвоюємо своє, відбудуємо своє життя. Ми зробимо це разом – тільки так це можливо. Це можливо тільки без взаємопоборювання. Це наш обовʼязок перед усіма поколіннями нашого народу, які боролися за нашу свободу й суверенітет України.
Вдячний кожному й кожній, хто воює за державу Україна, хто працює заради перемоги і хто береже наших людей.
Тримаймося. Тільки разом!
Слава Україні!
