Відмова від спадщини
Статтею 1273 ЦК регламентується право на відмову від прийняття спадщини. Загалом дану норму слід сприймати як таку, що регламентує право на відмову від прийняття спадщини та за аналогією - право на відмову від прийняття заповідального відказу. Це положення зумовлене тим, що в ст. 1271 ЦК тільки згадується можливість відмови від заповідального відказу, але реалізація її не конкретизована.
Так, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.
Частиною 1 ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк, оскільки після спливу даного строку спадкоємці за заповітом або за законом будуть вважатися такими, що не прийняли спадщину, і фактично вони позбавляються будь-яких прав щодо неї. Тому саме у цей термін вони можуть відмовитись від прийняття спадщини.
За загальним правилом, встановленим у даній нормі, заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Але, дане положення слід конкретизувати щодо форми заяви - лише у письмовому вигляді та щодо особистого подання такої заяви, оскільки останнє положення необхідне в більшій мірі, ніж при поданні заяви про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1269 ЦК). Тому вважається, що нотаріус не може приймати усні заяви та прості письмові заяви через представника, який діє на договірних підставах. Тобто спадкоємець вправі надати представнику на підставі довіреності або за договором доручення повноваження передати свою заяву, але підпис на заяві спадкоємця (відказоодержувача) має бути засвідчений у нотаріальному порядку. Інакше можливі випадки порушення прав спадкоємців і відказоодержувачів, що випливають з недотримання умов щодо єдиної нотаріальної процесуальної форми.
Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 1273 ЦК).
Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів піклувальника і органу опіки та піклування (ч. З ст. 1273 ЦК).
Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 1273 ЦК).
При застосуванні на практиці частин 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК слід звергати увагу на те, що зміст цих норм відрізняється. Зокрема, за ч. 2 та 3 цієї статті одночасно мають подаватися такі документи:
• особиста згода обмежено дієздатної особи чи неповнолітньої особи вік:к від чотирнадцяти до вісімнадцяти років;
• згода піклувальника, батьків (усиновлювачів);
• згода органу опіки та піклування.
А за ч. 4 ст.1273 ЦК при відмові від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі: дозвіл органу опіки та піклування, який надає право батькам (усиновлювачам), опікунам відмовитися від належні малолітній, недієздатній особі спадщини шляхом подання письмової особистої заяви.
Взагалі, вважається, що згода на відмову від спадщини, яка належить перерахованим у частинах 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК особам, має бути вмотивованою, що спонукатиме до більш відповідальної праці органів опіки та піклування. Зокрема, це положення має враховувати наслідки відмови від прийняття спадщини, тобто випадки, коли піклувальники, батьки (усиновлювачі) є спадкоємцями, які прямо зацікавлені у тому, щоб вище зазначені особи не отримали спадщину.
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.
Але слід зазначити, що фактично це положення закону суперечить положенню ст. 1274 ЦК, оскільки за своєю суттю відмова від спадщини на чиюсь користь є відмовою з певною умовою, оскільки належна спадкоємцю частка переходить не до всіх спадкоємців за заповітом, а лише до конкретного суб'єкта - спадкоємця за заповітом. Але дане положення є суто теоретичним і його реалізувати практично неможливо.
Матеріал підготувала : приватний нотаріус Горбачук А.А.
