Ст. 1228 Цивільного кодексу (далі — ЦК) передбачено, що вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті: склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492 (далі — Інструкція про відкриття рахунків), встановлено, що фізична особа може зробити відповідне розпорядження банку щодо коштів, що їй належать, на випадок своєї смерті (заповідальне розпорядження). Якщо заповідальне розпорядження клієнта складається у формі окремого документа, то на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку й зберігається у справі юридичного оформлення рахунку (п. 10.15). Відповідно до ч. 3 ст. 1228 ЦК дія заповідального розпорядження може бути повністю або частково скасована заповітом, складеним після того, як було зроблене розпорядження банку, якщо в заповіті змінено особу, до якої має перейти право на кошти фізичної особи — власника рахунку, або якщо заповіт стосується всього майна спадкодавця. Частиною 3 ст. 1228 ЦК встановлено, що право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (до прийняття нового ЦК грошовий вклад, стосовно якого було зроблено розпорядження банку на випадок смерті згідно з вимогами ЦК УРСР не входив до складу спадщини, відповідні свідоцтва про право на спадщину не видавалися і вклад спадкоємцю видавався безпосередньо в банку). Отже, для отримання вкладу, щодо якого вкладником було зроблено розпорядження банку, спадкоємцеві необхідно в порядку спадкування отримати свідоцтво про право на спадщину. Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5 (далі — Інструкція), передбачено, що свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку (фінансовій установі), а також на грошовий вклад, щодо якого відсутнє заповідальне розпорядження, після смерті вкладника видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах (п. 220). Таким чином, спадкоємцеві вкладника, незалежно від того, чи спадкування здійснюється згідно із законом, заповітом або заповідальним розпорядженням, необхідно звернутися до державної нотаріальної контори (у майбутньому й до приватного нотаріуса) за місцем відкриття спадщини протягом шести місяців із дня смерті вкладника з відповідною заявою. Відповідно до ст. 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, який прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців із дня відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину (за винятком окремих випадків відмови, передбачених ст. 1273 ЦК). Отже, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Матеріал підготував: приватний нотаріус Горбачук І.М.
