Щорічно сотні тисяч людей вимушені залишити свої країни постійного проживання задля того, щоб врятувати себе і свої сім'ї від проблем, пов'язаних з озброєними конфліктами, релігійними гоніннями, а також різними проявами дискримінації. Європа достатньо приділяє уваги проблемам біженців і щорічно надає притулок кільком десяткам тисяч шукачам притулку. Для України така проблема є досить новою. За радянських часів правової бази щодо захисту біженців, яка б могла слугувати основою при розробці українського законодавства для зазначеної категорії осіб, практично не існувало.
Україна включена у світовий міграційний процес, як територія, через яку проходить міграційний потік. Після лібералізації правил в'їзду і виїзду, країна стала відкритою для громадян з держав усіх континентів. Через Україну пролягли транзитні шляхи мігрантів, що кочують з бідних і нестабільних країн сходу та півдня в багаті західноєвропейські країни. "Дев'ятий вал" міграції з країн "третього світу", що проходить і черезУкраїну, створив ряд проблем, з якими раніше наше суспільство не стикалося. Однією з таких проблем є необхідність надання допомоги людям, постраждалим в громадянських війнах та етнічних конфліктах, переслідуваних за расовими, релігійним, політичним ознакам.
За даними представництва ООН в Україні найбільше біженців і шукачів притулку з Афганістану – це діаспора, що росте з початку дев'яностих років. На друге місце за останній рік вийшли втікачі з Сирії. Багато втікачів із Сомалі, Палестини, Демократичної Республіки Конго, Узбекистану, а також Росії.